Все йде, все минає — і краю немає
Куди ж воно ділось? відкіля взялось
І дурень, і мудрий нічого не знає
Живе... умирає... одно зацвіло
А друге зав'яло, навіки зав'яло
І листя пожовкле вітри рознесли
А сонечко встане, як перше вставало
І зорі червоні, як перше плили
Попливуть і потім, і ти, білолиций
По синьому небу вийдеш погулять
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять
Як над Вавілоном, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами
Як небо блакитне — нема йому краю
Так душі почину і краю немає